• в порівнянні з рідкими азотними добривами РКД не містять вільного аміаку, тому можуть транспортуватися і зберігатися в негерметичній тарі;
• можуть бути внесені на поверхню ґрунту без необхідності негайного внесення;
• в порівнянні з твердими добривами більш рівномірно розподіляються по поверхні поля;
• рівномірність складу: кожна крапля рідкого добрива має однаковий склад;
• роботи з РКД повністю механізовані, нижче вартість операцій зі зберігання, внесення в ґрунт і вантажно-розвантажувальних робіт, а також під час транспортування;
• втрати під час перевантаження і зберігання не перевищують 1%, тоді як для твердих добрив цей показник становить 10-15% і більше;
• як правило, менше можливість розкрадання;
• при необхідності їх можна застосовувати з іншими препаратами (мікроелементами, регуляторами росту, пестицидами), при цьому додаткові препарати розподіляються у всьому добриві, що дозволяє їх внести найбільш рівномірно;
• РКД не отруйні і не вибухонебезпечні;
• присутні сьогодні на ринку сівалки досить легко адаптуються під внесення рідких добрив при посіві;
• собівартість РКД нижче, ніж твердих добрив (в процесі їх виробництва виключаються енергоємні і витратні технологічні стадії гранулювання, сушіння, пиловловлювання і ін.).

Позакореневі (листкові) підживлення протягом багатьох років успішно використовуються в рослинництві особливо в інтенсивних технологіях вирощування. Це обумовлено тим що при листковому внесенні забезпечується максимально ефективне використання поживних речовин у порівнянні з грунтовим внесенням. Особливо ефективним є листкове (позакореневе) внесення мікроелементів. На ефективність застосування мікроелементів значно впливає форма у якій вони знаходяться. Найбільш ефективною є хелатна форма, тобто органічна форма, у якій мікроелемент знаходиться у зв’язку з хелатуючим агентом. За різними даними ефективність хелатів при позакореневму живленні у 5-10 разів вища порівняно з сольовими формами.

Незважаючи на незначну потребу рослин у мікроелементах (Fe, Mn, Zn, Cu, B, Mo, Co, Ni та ін.), вони відіграють не меншу суттєву роль у формуванні врожаю, ніж макроелементи (N, P, K, S, Mg, Ca). Нестача будь-якого елемента може бути лімітуючим фактором. Відомо, що коефіцієнт використання поживних речовин з ґрунту є невисоким. Так, для азотних та калійних добрив він складає від 30 до 60 %, для фосфорних на різних грунтах від 8 до 30%. Для мікроелементів цей коефіцієнт складає менше ніж 1% від рухомих форм у ґрунті. Ці факти дозволяють зробити певні висновки щодо ефективної організації листкового підживлення рослин.

Допосівне (основне) внесення. В основне добриво до посіву вносять більшу частину загальної норми застосованих під дану культуру мінеральних добрив. Внесення проводять восени або весною, в залежності від грунтово-кліматичних умов, а також від особливостей культури і добрив. Мета основного добрива – забезпечити живлення рослин протягом всього періоду вегетації. Допосівне (основне) добриво вносять врозкид або локально.

Внесення добрив врозкид відбувається шляхом розкидання добрив по поверхні з подальшим закладенням їх в грунт плугом, культиватором або дисковими боронами. Даний спосіб повинен забезпечувати рівномірний розподіл добрив по всій площині поля.

При локальному внесенні добриво розміщують осередками в зоні розвитку кореневої системи з метою підвищення коефіцієнта використання поживних речовин.

Припосівне добриво (стартове). Припосівне добриво вноситься при посіві насіння або висадки розсади безпосередньо в рядки (лунки) (Pop-up ) або закладають стрічками на деякому віддаленні від них (5 х 5). Припосівне добриво забезпечує живлення молодих рослин в період, коли вони ще не мають потужної кореневої системи і погано використовують поживні речовини з грунту.

Післяпосівне внесення добрив (підживлення). Підживлення в період вегетації застосовують як доповнення до основного і припосівного добрива з метою посилення живлення рослин в періоди найбільш інтенсивного споживання ними поживних речовин, з їх допомогою усувають дефіцит макро- і мікроелементів. В період підживлення добрива вносять врозкид (ранньовесняне підживлення озимих), в міжряддя або по листю (наприклад, мікроелементи у вигляді розчину солей).

Обробка насіння. Нанесення поживних речовин на поверхню насіння перед посівом.

Фертигація. Цей спосіб забезпечує рослини поживними речовинами через системи зрошення шляхом їх розчинення у воді.

Азот (N) перетворюється в амінокислоти, будівельні блоки для білків, виробляє необхідні ферменти і структурні частини рослини, стає частиною білків, які зберігаються в зерні, працює з хлорофілом, щоб використовувати сонячне світло як джерело енергії, є необхідним для швидкого росту і повноцінного розвитку.

Фосфор (P) повинен бути доступний на ранній стадії розвитку для максимального потенціалу врожайності, є необхідним для сильного розвитку коренів, сприяє ранньому росту рослин для більш тривалого вегетаційного періоду, забезпечує необхідну енергію для транспортування поживних речовин, відіграє життєво важливу роль у фотосинтезі, є важливим в забезпеченні генетики для росту і розвитку всіх рослин.

Калій (К) відіграє життєво важливу роль у фотосинтезі, регулює використання води при діяльності продихів, підтримує нормальну роботу транспортних систем, є потрібний для синтезу білка і синтезу крохмалю, підвищує якість за рахунок підвищення стійкості до хвороб і стресових умов вирощування.

Сірка (S) відображає потребу рослин у фосфорі, є компонентом багатьох амінокислот, сприяє активації ферментів і вітамінів, є необхідниою для утворення хлорофілу, використовується для стабілізації азоту, сприяє утворенню бульбочок у бобових культур.

Кальцій (Ca) є необхідним для правильного функціонування точок росту, утворює сполуки, які зміцнюють клітинні стінки, сприяє поділу і подовженню клітин, нейтралізує органічні кислоти, регулює синтез білка і уповільнює процес старіння.

Магній (Mg) єдиний мінеральний компонент молекули хлорофілу, сприяє утворенню цукрів і крохмалів, відіграє важливу роль в переміщенні фосфору, сприяє правильному функціонуванню рослинних ферментів.

Бор (B) є потрібним для поділу клітин, відіграє важливу роль в транслокації кальцію, синтез білка і утворення гормонів, впливає на вуглеводний обмін, життєздатність пилку, формування квітів і зав’язування плодів.

Мідь (Cu) є потрібним для виробництва хлорофілу, фотосинтезу і утворення ферментів, бере участь в окислювально-відновлювальних реакціях, регулює рух води в клітинах, є необхідним для формування насіння.

Залізо (Fe) є необхідним для утворення хлорофілу, білка, бере участь в процесі окислення, дихання рослин, вивільняє енергію з крохмалю, сприяє перетворенню нітрату в аміак в клітинах,

Марганець (Mn) є необхідним для виробництва хлорофілу і фотосинтезу, сприяє метаболізму вуглеводів, бере участь в окислювально-відновлювальних реакціях, активації ферментів, у поєднанні з залізом, міддю і цинком в гормональному балансі.

Молібден (Мо) кофактор ферменту нітратредуктази, є необхідним для ризобій в процесі азотфіксації, допомагає в утилізації нітратів, бере участь у метаболізмі фосфатів і заліза

Цинк (Zn) є необхідним для утворення хлорофілу, бере участь в активації і виробництві ферментів, є потрібним для синтезу гормонів (ауксинів) і нуклеїнових кислот, підвищує ефективність поглинання і водокористування.